Атмосфера Антібу надихала багатьох митців до створення незвичайних творів. Саме тут любив працювати відомий Клод Моне. Панорама старого міста, укріплень, замків, лазурне море на тлі вечірньої та ранішньої зорі. Багато французьких художників були вражені неповторними місцевими краєвидами та намагались їх зобразити. Влада міста виставила картини митців саме там, де вони були намальовані. Втіленням символу міста можна вважати картину «Закохані» Раймона Пейне. На ній зображені наречені на тлі історичного міста. Білі голуби та янголи — як побажання щастя та успіху. Сучасне та майбутнє міста, об’єднані на тлі безтурботного моря.

Антіб — колиска Великого Ґетсбі, або улюблений край Фіцджеральда

Готель письменника

Антіб — незабутнє місто, де видатний письменник Скотт Френсіс Фіцджеральд, автор «Великого Ґетсбі», знайшов той ковток натхнення, щоб створити дивовижний роман «Ніч ніжна». В Антібі Скотт Фіцджеральд мешкав разом із дружиною. Подружжя було відоме екстравагантними вчинками та демонстративно розкішним життям. Може, тому він сам неодноразово ставав героєм скандальних хронік. Його жінка Зельда, котра була прототипом головних героїнь романів Скотта, була гідна свого чоловіка у сенсі ексцентричних вчинків. Надмірне вживання алкоголю, ревнощі, неправильний спосіб життя привели її до психічного розладу, котре не вдалося вилікувати. Фіцджеральд сильно хвилювався через хворобу жінки, звинувачуючи себе у її проблемах. Він почав пити ще сильніше та помер у 44 роки від серцевого нападу. Чотири роки потому Зельда загинула у полум’ї під час пожежі в одній з психіатричних клінік.

Роман “Ніч ніжна” багато у чому автобіографічний. За мотивами книги був знятий фільм з однойменною назвою. Не дивно, що сьогодні готель, у котрому мешкало це творче подружжя, є визначною пам’яткою міста. Тут нерідко влаштовуються заходи у стилі героїв роману “Великого Ґетсбі”. Готель з того часу майже не змінився, у ньому так само як і раніше панує атмосфера розкоші та надмірності. Тема нерівності людей за походженням була лейтмотивом творів видатного письменника. Як і у романі “Великий Ґетсбі”, зелений вогник, до якого тягнуться люди, вислизає від них, залишаючи тільки розчарування та розбиті надії. Ціна успіху дуже висока, не кожен може витримати тягар слави та великих грошей. Можна досягти успіху багато у чому, але втратити те єдине, заради чого ти жив — любов та зв’язок із людиною.

Відомий провансальський ринок

Свої роботи художники писали не тільки на набережній, але й біля відомого провансальського ринку. Як і у XIX сторіччі, кожен ранок люди прямують за свіжими продуктами. Ринок дуже великий, розташований у просторому приміщенні на площі. Тут є все, чим відомий цей край. Велика кількість різних сортів маслин, м’який козиний сир, джем з лаванди та фруктів, м’ясні вироби, морепродукти. Очі розбігаються від безлічі всіляких товарів.

Багато які торговельні площини закріплені за родинами фермерів на протязі багатьох поколінь. Це стало сімейним бізнесом, котрим люди по праву пишаються. Вони гарантують якість та безпечність своєї продукції, як і багато сторіч тому.

Славетний Прованс своїми спеціями. Прованські трави відомі в усьому світі. Будь-яке блюдо місцевої кухні не обходиться без них. Мистецтво повара полягає у правильному використанні букету трав та дотримання потрібної пропорції. У кожного поважного повара свої таємниці, котрі він ніколи не відкриває. Спецій тут дуже багато та всі вони найвищої якості.

Вражає розмаїття овочів та фруктів. Їх вирощують без використання хімікатів. Тут суворий екологічний контроль.

Ринок в Антібі вважається найкращим в усьому Середземномор’ї. Безліч свіжої риби та морепродуктів, м’яса та м’ясних делікатесів приголомшують. Розмаїття сирів та масличної олії, меду, солодощів, маринованих та консервованих овочів та багато іншого, чим багатий Прованс. Від магнетичного запаху можна з’їхати з глузду. Хочеться з’їсти все, настільки це все смачно на вигляд.

Ринок працює щоденно, крім понеділка. Також можна відвідати ремісничий, блошиний та речовий ринок. Вони працюють у визначені дні.

Бастіон Сен-Андре

Бастіон Сен-Андре був зведений у XVI сторіччі для укріплення міста після конфлікту із графом, господарем сусідньої Ніцци. У будівельних роботах брав участь іменитий архітектор при дворі короля Людовика Себастьян Вобан. Це було масивна фортифікаційна споруда у вигляді двох склепінних галерей, з’єднаних між собою великою терасою. Бастіон настільки міцний, що жодного разу не був захоплений ворогом.

Архітектурний пам’ятник тривалий час був порожнім. У 1960-х роках у стінах бастіону був відкритий новий археологічний музей. Колекція налічує велику кількість експонатів, пов’язаних з історією Антиполісу (Антібу). Тут багато амфор, старовинних монет, прикрас, котрі були знайдені під час розкопок або підняти з затонулих кораблів. Тут також знаходяться артефакти з гало-римської епохи. До цього вони зберігалися у приватній колекції. Від музею можна прогулятися та помилуватися непорівнянними морськими видами.

Маяк

Визначною спорудою міста є маяк. Він найсучасніший та найсильніший на всьому Середземномор’ї. Тут також знаходиться капличка — місце паломництва моряків перед морськими походами або після них. Вони моляться про заступництво та просять успіху в справах. Під час Середньовіччя мешканці міста благали святих про захист під час епідемії чуми. Хвороба оминула місто. Прочани кожен рік здійснюють хресну ходу, дякуючи за дивовижний порятунок.

Місцеві мешканці називають капличку російською через реліквії, що там зберігаються. Вони були вивезені із Росії під час війни капітаном, який врятував їх з храму, що палав. Це був хрест, ікона Богородиці та плащаниця.

Ботанічний сад

На забаву місцевим жителям Тюре насаджував різні екзотичні рослини, намагаючись акліматизувати їх та виростити у нових для них умовах. “Божевільному ботаніку”, як називали його місцеві жителі, вдалося здійснити свою мрію.

Густав Тюре був фахівцем по вивченню водоростей. У франції він спочатку мешкав у Шербурзі. Ботанік мріяв виростити сад. Частину саджанців та насіння він привіз сам, деякі переслали друзі.

У вирощеному саду піднялися кипариси, інші різновиди рослин. Невдовзі сюди стали приїздити відомі особи, котрі бажали побачити неповторні дерева, квіти та чагарники. Так, письменниця Жорж Санд назвала сад Тюре самим чудовим на світі.

Тепер це величезний казковий парк. Вражає уяву неймовірний квітник. У саду зібрані екзотичні види рослин зі всіх континентів.

Тут завжди прохолода та спокій. Видатні та заможні особи купують маєтки, щоб милуватись дивовижними рослинами.

Маринеленд

“Морська країна” розташована між Ніццою та Антібом. Це тематичні парки з пізнавальними та кумедними атракціонами. Перший парк атракціонів з достатньо екстремальними видами відпочинку. Тут можливі стрибки з тарзанки, відвідування американських гірок, оглядові колеса з яких відкриваються дивовижні краєвиди.

Другий парк — підводний тунель з товстими склепіннями зі скла, за котрими плавають різні морські мешканці, у тому числі й величезні акули.

Третій парк — дельфінарій. Глядачі сидять навколо басейну на спеціально відведених місцях. Тут відбуваються розважальні шоу.

Четвертий парк — різні види водних розваг. Тут можна провести цілий день.

У п’ятому парку створені спеціальні умови для життя антарктичних пінгвінів.

Щорічно Маринеленд приймає більш мільйону відвідувачів. Це найперший величезний центр розваг у Європі. З кожним роком він поповнюється новими атракціонами. За один день відвідати всі парки просто неможливо.

Антіб — місто пам’яток та легенд. Середньовічна архітектура, вузькі вулички старого міста, де час, начебто зупинив свій стрімкий біг. Атмосфера давнини та зв’язку часів присутні всюди. При прогулянці по вузьких вуличках, між старовинних будинків, оповитих виноградом та різноманітними квітами, з’являється відчуття нереальності того, що відбувається.

Здається, начебто потрапив у справжню казку, адже саме тут атмосфера романтики середньовіччя стає лейтмотивом подорожі. Саме там, в Антібі, з’являється відчуття стабільності та спокою, близьке до розуміння ідеального щастя. Багато поколінь людей мешкали тут, тихим та розміреним життям, зберігаючи для нащадків будинки та вимощені вулички, побут та звички, уклад життя. За витонченим фасадом видно працю містян, котрі піклуються про свою спадщину, виховують молодь у традиціях шанування старших.

Все у місті знаходиться в ідеальному стані. Щоб створити враження безтурботного та якісного життя, треба добре попрацювати. Муніципалітет міста спрямовує значні кошти для підтримки належного вигляду старовинних будівель. Постійно ведуться роботи по реставрації та відновленню історичного центру міста. Маленькі затишні кав’ярні та ресторани, де можна перекусити або випити чашку ароматної кави, додають до загального враження тиші та спокою. У даному місці кожен відпочивальник знайде для себе щось своє, особливе. Це може бути дивний захід сонця, величезні середньовічні споруди. Картини Пабло Пікассо неодмінно проймуть до глибин душі. А може, солоний запах моря та аромати Провансу стануть найулюбленішими спогадами — Антіб нікого не залишить байдужим.

Форт Карре

З боку моря можна побачити масивні фортифікаційні споруди. Це форт Карре, котрий був збудований у XV сторіччі. До цього часу місто мало величезне стратегічне значення та потребував укріплення. Форт був збудований на місці храму римлян, присвяченого Меркурію. Спочатку була зведена башта, а потім по периметру чотири фортеці, котрі були іменовані тим напрямком, куди були зведені. Бастіони цитаделі нагадували формою наконечник стріли, а в цілому — зірку. У XVII сторіччі Себастьян Вобан — головний фортифікатор короля Людовика, маршал Франції, допрацював проект фортеці у відповідності із вимогами часу, але до кінця задум не був доведений через втрату стратегічного значення міста Антіба. Портрет Вобана знаходиться в одному з приміщень форту.

Цитадель відома ще тим, що тут чекав страти Наполеон, звинувачений у зв’язках із заколотниками. За щасливими обставинами, через заступництво генерала Дюгомьє, враженого воєнним талантом Наполеону, він був помилуваний.

Форт настільки сподобався кінематографістам, що тут знімали одну з серій про відомого шпигуна 007. За сюжетом головний герой здійснює стрибок у воду зі стіни. Зробити це було неможливо, бо форт розташований вдалині від моря.

Примітною особливістю цитаделі є каплиця, яка знаходиться в одній з башт. Її стіни прикрашають фрески XVII сторіччя, котрі чудово збереглись до наших днів.

Замок Ґрімальді

Одна з найвидатніших пам’яток міста Антіб — відомий замок Ґрімальді. Він зветься так на честь родини Ґрімальді, котра володіла містом у XIII сторіччі. Це старовинний рід, який на протязі багатьох сторіч був на чолі Генуезької республіки.

На протязі свого правління вони неодноразово були вигнані народом з Генуї. Незабаром Ґрімальді заволоділи замками у Монако, Сицилії, Антібі. Коли вони знов повернулись у Геную, Антоніо Ґрімальді став адміралом флоту. У XV сторіччі, витримав облогу на протязі понад ста днів, володар Монако Люсьєн Ґрімальді намагався підписати угоду з Іспанією, але був вбитий вояками Генуї з родини Доріа.

Договір з Іспанією уклав його син Оноре через рік після смерті батька. Монако стало васалом Іспанії, яка гарантувала при цьому відносну безпеку. Невдовзі наступник Ґрімальді прийняв князівський титул та Монако стало князівством.

Король Франції дарував іменитій родині герцогський титул де Валентинуа. Нащадки великих Ґрімальді були признані при французькому дворі, одружувалися виключно на принцесах або дочках вищої аристократії Франції. У XVII сторіччі рід припинився по чоловічій лінії. Зараз Монако править князь Альбер, нащадок роду Ґрімальді.

Замок був збудований на місці укріплень, збудованих римлянами. У часи Середньовіччя тут була резиденція епіскопів. Антіб був релігійним центром, звідси у похід на Святу Землю уходили загони хрестоносців.

Ґрімальді володіли замком під час ослаблення впливу церкви. Вони розбудували і відреставрували його та мешкали у ньому майже триста років.

У XVIII сторіччі велична будівля вже була власністю міста, тут біля ста років знаходились казарми.

У XIX сторіччі замок зазнав повного занепаду. Його вирішили продати з аукціону, оскільки реставрація коштувала значних коштів. Муніципалітет міста купив та відреставрував видатну історичну будівлю, перетворивши його у міський музей. Невдовзі тут відкрили експозицію історичних та археологічних особливостей краю. На даний час цей історичний пам’ятник охороняється державою. Замок став визначною пам’яткою, прикрасою міста. Він гордовито височіє на скелі як уособлення шляхетності та заможності.

Наприкінці сорокових років XX сторіччя відвідав Пабло Пікассо. Він шукав приміщення для роботи. Влада міста дозволила йому мешкати певний час у стінах замку, використовувати великі простори під студію. Митець творив у замку півроку.

Цей період життя був дуже важливим для митця у сенсі особистих стосунків. Саме в цьому незвичайному місці почався дивовижний роман з молодою художницею Франсуазою Жильо. У своїй майстерні він написав картину «Радість життя». Вона начебто світиться та іскрить щастям, на відміну від раніше створеної «Рибна ловля вночі на Антібах». Темрява також присутня в цьому світлому світі, оскільки живопис було написано одразу після війни. Пікассо визначив основний фон у темних тонах.

Життя в Антібі стало початком нового світлого періоду, що відбилося у творчості митця. Він хотів розписати стіни замка, навіть зробив нариси, але потім відмовився від цього задуму. Пікассо зробив безліч нарисів із зображенням маленького совеня, котрого він підібрав із поламаним крилом та вилікував.

На відміну від інших митців, котрих зачаровували красоти Антібу, незабутні заходи сонця над морем, Пікассо рідко виходив зі своєї студії, чим дивував місцевих мешканців. У нього була настільки необмежена фантазія та внутрішній світ, що цього було достатньо для величних творів. Він писав в особливій, лише йому властивій манері. Для нього було важливим не саме зображення, а емоція, збережена на полотні.

Пікассо любив казати, що краще за все малюють діти, тільки вони здатні висловити свої почуття зі всією повнотою незатьмареної свідомості. Під час життя в Антібі він як ніколи був близько до здійснення своєї мрії — навчитися малювати з розгорнутими почуттями та радістю, як можуть малювати люди лише у дитинстві. Картини насичені світлом, щастям та любов’ю. Їх неможливо описати, треба лише відчувати настрій та натхнення митця. В його творах є дещо містичне та непередбачуване, якась неосяжна загадка. Картини треба бачити, відчувати ту неповторну атмосферу та світло, котрий вони випромінюють. В цьому полягає геніальність видатного майстра, його оригінальне бачення світу.

Мури старовинного замку, які пам’ятали дуже багато, незвичайна атмосфера, що панувала навколо, підживлювали Пабло Пікассо енергією для любові та нових творінь. Тут він вилікувався духовно та фізично після жахів війни та особистих потрясінь. Всі роботи за цей період стали частиною цього сакрального місця, а Антіб залишився у пам’яті митця як найсвітліша сторінка його життя та творчості.

В якості подяки та вдячності Пабло Пікассо залишив місту низку своїх картин та нарисів. Муніципалітет розмістив у замку творіння видатного митця. Потім колекція стала поповнюватись картинами інших видатних майстрів. Незабаром відкрилась експозиція сульпторів-авангардистів на терасі маєтку. Колекція музею постійно поповнюється новими експонатами, але перлиною та прикрасою залишається колишня студія великого творця, де розташовані його картини та нариси, керамічні вироби. Мільйони туристів зі всього світу приїздять сюди з єдиною метою — доторкнутись до творчості славетного кубіста, тому музей названий на його честь. Тут знов відчувається зв’язок часів — великі Ґарібальді дали притулок величному та неповторному Пабло Пікассо. Ґарібальді, як і Пікассо, теж були бунтарями, новаторами, вони жили за власними законами, за що були неодноразово покарані. Вони йшли до своєї мети та здобували успіх. Це такий тип людей, відзначених від Бога.