Пам’ятки Антібу

Notice: get_currentuserinfo відхилено починаючи з версії 4.5.0! Використовуйте wp_get_current_user() натомість. in /home/c/cofranlq/antibes-france.ru/public_html/wp-includes/functions.php on line 4435

saint-paul-de-v_1300036698Антіб — місто пам’яток та легенд. Середньовічна архітектура, вузькі вулички старого міста, де час, начебто зупинив свій стрімкий біг. Атмосфера давнини та зв’язку часів присутні всюди. При прогулянці по вузьких вуличках, між старовинних будинків, оповитих виноградом та різноманітними квітами, з’являється відчуття нереальності того, що відбувається.

Здається, начебто потрапив у справжню казку, адже саме тут атмосфера романтики середньовіччя стає лейтмотивом подорожі. Саме там, в Антібі, з’являється відчуття стабільності та спокою, близьке до розуміння ідеального щастя. Багато поколінь людей мешкали тут, тихим та розміреним життям, зберігаючи для нащадків будинки та вимощені вулички, побут та звички, уклад життя. За витонченим фасадом видно працю містян, котрі піклуються про свою спадщину, виховують молодь у традиціях шанування старших.

Все у місті знаходиться в ідеальному стані. Щоб створити враження безтурботного та якісного життя, треба добре попрацювати. Муніципалітет міста спрямовує значні кошти для підтримки належного вигляду старовинних будівель. Постійно ведуться роботи по реставрації та відновленню історичного центру міста. Маленькі затишні кав’ярні та ресторани, де можна перекусити або випити чашку ароматної кави, додають до загального враження тиші та спокою. У даному місці кожен відпочивальник знайде для себе щось своє, особливе. Це може бути дивний захід сонця, величезні середньовічні споруди. Картини Пабло Пікассо неодмінно проймуть до глибин душі. А може, солоний запах моря та аромати Провансу стануть найулюбленішими спогадами — Антіб нікого не залишить байдужим.

Форт Карре

З боку моря можна побачити масивні фортифікаційні споруди. Це форт Карре, котрий був збудований у XV сторіччі. До цього часу місто мало величезне стратегічне значення та потребував укріплення. Форт був збудований на місці храму римлян, присвяченого Меркурію. Спочатку була зведена башта, а потім по периметру чотири фортеці, котрі були іменовані тим напрямком, куди були зведені. Бастіони цитаделі нагадували формою наконечник стріли, а в цілому — зірку. У XVII сторіччі Себастьян Вобан — головний фортифікатор короля Людовика, маршал Франції, допрацював проект фортеці у відповідності із вимогами часу, але до кінця задум не був доведений через втрату стратегічного значення міста Антіба. Портрет Вобана знаходиться в одному з приміщень форту.

Цитадель відома ще тим, що тут чекав страти Наполеон, звинувачений у зв’язках із заколотниками. За щасливими обставинами, через заступництво генерала Дюгомьє, враженого воєнним талантом Наполеону, він був помилуваний.

Форт настільки сподобався кінематографістам, що тут знімали одну з серій про відомого шпигуна 007. За сюжетом головний герой здійснює стрибок у воду зі стіни. Зробити це було неможливо, бо форт розташований вдалині від моря.

Примітною особливістю цитаделі є каплиця, яка знаходиться в одній з башт. Її стіни прикрашають фрески XVII сторіччя, котрі чудово збереглись до наших днів.

Замок Ґрімальді

Одна з найвидатніших пам’яток міста Антіб — відомий замок Ґрімальді. Він зветься так на честь родини Ґрімальді, котра володіла містом у XIII сторіччі. Це старовинний рід, який на протязі багатьох сторіч був на чолі Генуезької республіки.

На протязі свого правління вони неодноразово були вигнані народом з Генуї. Незабаром Ґрімальді заволоділи замками у Монако, Сицилії, Антібі. Коли вони знов повернулись у Геную, Антоніо Ґрімальді став адміралом флоту. У XV сторіччі, витримав облогу на протязі понад ста днів, володар Монако Люсьєн Ґрімальді намагався підписати угоду з Іспанією, але був вбитий вояками Генуї з родини Доріа.

Договір з Іспанією уклав його син Оноре через рік після смерті батька. Монако стало васалом Іспанії, яка гарантувала при цьому відносну безпеку. Невдовзі наступник Ґрімальді прийняв князівський титул та Монако стало князівством.

Король Франції дарував іменитій родині герцогський титул де Валентинуа. Нащадки великих Ґрімальді були признані при французькому дворі, одружувалися виключно на принцесах або дочках вищої аристократії Франції. У XVII сторіччі рід припинився по чоловічій лінії. Зараз Монако править князь Альбер, нащадок роду Ґрімальді.

Замок був збудований на місці укріплень, збудованих римлянами. У часи Середньовіччя тут була резиденція епіскопів. Антіб був релігійним центром, звідси у похід на Святу Землю уходили загони хрестоносців.

Ґрімальді володіли замком під час ослаблення впливу церкви. Вони розбудували і відреставрували його та мешкали у ньому майже триста років.

У XVIII сторіччі велична будівля вже була власністю міста, тут біля ста років знаходились казарми.

У XIX сторіччі замок зазнав повного занепаду. Його вирішили продати з аукціону, оскільки реставрація коштувала значних коштів. Муніципалітет міста купив та відреставрував видатну історичну будівлю, перетворивши його у міський музей. Невдовзі тут відкрили експозицію історичних та археологічних особливостей краю. На даний час цей історичний пам’ятник охороняється державою. Замок став визначною пам’яткою, прикрасою міста. Він гордовито височіє на скелі як уособлення шляхетності та заможності.

Наприкінці сорокових років XX сторіччя відвідав Пабло Пікассо. Він шукав приміщення для роботи. Влада міста дозволила йому мешкати певний час у стінах замку, використовувати великі простори під студію. Митець творив у замку півроку.

Цей період життя був дуже важливим для митця у сенсі особистих стосунків. Саме в цьому незвичайному місці почався дивовижний роман з молодою художницею Франсуазою Жильо. У своїй майстерні він написав картину «Радість життя». Вона начебто світиться та іскрить щастям, на відміну від раніше створеної «Рибна ловля вночі на Антібах». Темрява також присутня в цьому світлому світі, оскільки живопис було написано одразу після війни. Пікассо визначив основний фон у темних тонах.

Життя в Антібі стало початком нового світлого періоду, що відбилося у творчості митця. Він хотів розписати стіни замка, навіть зробив нариси, але потім відмовився від цього задуму. Пікассо зробив безліч нарисів із зображенням маленького совеня, котрого він підібрав із поламаним крилом та вилікував.

На відміну від інших митців, котрих зачаровували красоти Антібу, незабутні заходи сонця над морем, Пікассо рідко виходив зі своєї студії, чим дивував місцевих мешканців. У нього була настільки необмежена фантазія та внутрішній світ, що цього було достатньо для величних творів. Він писав в особливій, лише йому властивій манері. Для нього було важливим не саме зображення, а емоція, збережена на полотні.

Пікассо любив казати, що краще за все малюють діти, тільки вони здатні висловити свої почуття зі всією повнотою незатьмареної свідомості. Під час життя в Антібі він як ніколи був близько до здійснення своєї мрії — навчитися малювати з розгорнутими почуттями та радістю, як можуть малювати люди лише у дитинстві. Картини насичені світлом, щастям та любов’ю. Їх неможливо описати, треба лише відчувати настрій та натхнення митця. В його творах є дещо містичне та непередбачуване, якась неосяжна загадка. Картини треба бачити, відчувати ту неповторну атмосферу та світло, котрий вони випромінюють. В цьому полягає геніальність видатного майстра, його оригінальне бачення світу.

Мури старовинного замку, які пам’ятали дуже багато, незвичайна атмосфера, що панувала навколо, підживлювали Пабло Пікассо енергією для любові та нових творінь. Тут він вилікувався духовно та фізично після жахів війни та особистих потрясінь. Всі роботи за цей період стали частиною цього сакрального місця, а Антіб залишився у пам’яті митця як найсвітліша сторінка його життя та творчості.

В якості подяки та вдячності Пабло Пікассо залишив місту низку своїх картин та нарисів. Муніципалітет розмістив у замку творіння видатного митця. Потім колекція стала поповнюватись картинами інших видатних майстрів. Незабаром відкрилась експозиція сульпторів-авангардистів на терасі маєтку. Колекція музею постійно поповнюється новими експонатами, але перлиною та прикрасою залишається колишня студія великого творця, де розташовані його картини та нариси, керамічні вироби. Мільйони туристів зі всього світу приїздять сюди з єдиною метою — доторкнутись до творчості славетного кубіста, тому музей названий на його честь. Тут знов відчувається зв’язок часів — великі Ґарібальді дали притулок величному та неповторному Пабло Пікассо. Ґарібальді, як і Пікассо, теж були бунтарями, новаторами, вони жили за власними законами, за що були неодноразово покарані. Вони йшли до своєї мети та здобували успіх. Це такий тип людей, відзначених від Бога.